Mar

22


« Сахару Сахару   |   Релакс по Фінські Частина Друга »

Добре, говорю, давай! Адже я навіть і ножик з Москви прихопив, спеціально для цих цілей. Зупинилися напроти одного з таких лотків і відразу були здивовані бідністю місцевого населення: до нас підійшли дід з бабцею, одяг у яких був витертий до дірок. Сторговалі у них за 3 конвертованих песо купку бананів, джекфрут і ще якісь специалітети (можливо це були мангостіни).
Дід випросив як сувенір ручку. Поступово звідкись з’явився ще народ, дід і бабця тим часом показують, що непогано б подарувати ще щось, тикають в свій рваний одяг: «презенто», мовляв. Коли «пейзане» почали підбиратися до багажника (його довелося відкрити, щоб дістати пакетик), ми вважали за краще ретируватися.
Відступ більше нагадував втечу - ми так поспішно звалили, що гілочку якихось жовтих фруктіков просто забули J

Цей епізод залишив у моєї супутниці обтяжливе враження. Ми вирішили без особливої необхідності більше не зупинятися в дорозі: хіба мало що, з’їдять нас тут, прямо на узбіччі, ніхто і не дізнається J Поки їхали, я ще один нюанс пригадав.
Треба, же, говорю, ми зовсім розслабилися: коли з машини вишли, то ці немиті фрукти ми ще і пробували! А раптом зараза яка причепиться!? Як приїдемо до Тринідаду, терміново вип’ємо рому!

Так і поступили. На головній площі Тринідаду кинули машину і в першому ж алкогольному магазині, що попався, купили маленкую мензурочку «Гавани клаб аньехо», яку тут же і розпиляй. На щастя, дегустація фруктів обійшлася без наслідків.

Тринідад, тим часом, зачарував. Місто побудоване в испано-арабському стилі. Удома низькі, максимум, в два поверхи, обернені вікнами не на вулиці, а на внутрішні дворики-патіо. Вулиці вузькі і часто мощені булижником. По ним абияк йдуть пішоходи, бігають собаки, повзають «автораритети» 50-х років! Колорит!


Tags: , , , , , ,

Наші подорожі


Схожі записи